Колись дуже давно, в країні, назва якої давно загубилася, відбулася найстрашніша посух. Струмки й річки перетворилися на сухі русла, колодязі лишились без краплини води, і земля проливала сухі сльози. Ця катастрофа призвела до хвороб і страждань.
У цьому безводному краї жила вдова з її єдиною дочкою. Серце вдови стало немічним від спраги, тож донька взяла в руки останній глечик та вирушила у відчайдушний похід за водою. Після тривалих пошуків дівчині вдалося знайти джерело чистої води. Але на шляху назад вона зустріла семеро людей, мучених спрагою. Відчуючи глибоке співчуття, вона поділилася з ними своєю водою, рятуючи їх від смерті. Проте, коли до дому залишилося недалеко, на її дорозі з’явилася спрагла собака. Звір скинув глечик, і від того у небо полетіли величезні зірки.
Сьогодні ми бачимо ці зірки як сузір’я Великої Ведмедиці. Ці сім яскравих зірок символізують тих, кого дівчина рятувала, а восьма, менша зірка, є відображенням тієї собаки, яка перекинула глечик. Цей небесний віз став вічним нагадуванням про мужність та доброту дівчини. І коли Всевишній побачив її жертовність, він послав освіжаючі дощі на спраглу землю.
теги: Міф про Зоряний віз
