Психолог Шин Бейлок з університету Майамі встановила, що люди з великим об’ємом «оперативної» пам’яті, яка зазвичай дає їм змогу перевершувати інших, «розколюються під тиском», тобто виконують завдання гірше на іспитах, ніж у вільному середовищі.
Дослідження ставить під сумнів здатність спеціальних тестів для перевірки розумових здібностей у стресових ситуаціях реально оцінити можливості людини — працівника, якого приймають на роботу, або абітурієнта інституту.
Робоча пам’ять, також відома як короткострокова пам’ять, тримає інформацію, що стосується поточної роботи і сприяє вирішенню завдання.
Це — те, що дає нам змогу пам’ятати та відновлювати найбільш ранні кроки таких довгих завдань, як математичні перетворення.
Однак, встановила пані Бейлок, коли обстановка ускладнюється, значну частину короткострокової пам’яті «забивають» думки на кшталт «а чи впораюся я», «потрібно неодмінно зосередитися» тощо.
Вони з’їдають «місце», яке у вільній обстановці було б віддано, власне, вирішенню завдання. І, що особливо цікаво, у людей, у яких об’єм короткострокової пам’яті невеликий — нічого такого, як правило, не відбувається.
Бейлок провела низку тестів із великою групою студентів, щоб розділити їх на дві частини — з великим і маленьким обсягом короткострокової пам’яті.
Як повідомляє Membrana, потім їм усім дали математичні завдання. Як і слід було очікувати, студенти з великим розміром «оперативної» пам’яті (тут пряма аналогія з комп’ютерами) — впоралися із завданням швидше та істотно краще за своїх опонентів.
Але ось зовнішні умови посилили: студентам сказали, що їхня робота — частина важливої командної місії, що кожен відповідальний за загальний результат, що за правильне рішення вся команда отримає готівку, і що їхню роботу оцінюватимуть професори.
І тут показники групи з великою короткостроковою пам’яттю одразу впали до рівня їхніх менш «розумних» суперників, яких стрес, як здається, не торкнувся.
